РОЗДІЛ V
ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ
Стаття 16: Загальні вимоги
1. Товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або
(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, – декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
2. Незважаючи на сказане в пункті 1 товари, що походять з певної країни в розумінні цього Протоколу, підпадають під дію цієї Угоди без необхідності подання будь-яких з наведених вище документів у випадках, вказаних у статті 27.
Стаття 17: Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1
1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.
2. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.
3. Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.
4. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
5. Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
6. Дата видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 повинна бути вказана в Комірці 11 цього сертифіката.
7. Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
Стаття 18: Сертифікати з перевезення товару EUR.1, видані пізніше
1. Незважаючи на сказане в статті 17(7) цього Протоколу сертифікат з перевезення товару EUR.1 може у виняткових випадках бути виданий після експортування товарів, яких він стосується, якщо:
(a) він не був виданий під час експортування через помилки чи ненавмисний недогляд або через особливі обставини;
або
(b) було доведено перед митними органами, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 був виданий, але не прийнятий під час імпортування з технічних причин.
2. Для застосування пункту 1 експортер у своїй заяві повинен вказати місце і дату експортування товарів, яких стосується сертифікат з перевезення товару EUR.1, і пояснити причини свого прохання.
3. Митні органи можуть видати сертифікат з перевезення товару EUR.1 пізніше лише після підтвердження того, що інформація, надана експортером у заяві, збігається з інформацією у відповідному файлі.
4. Сертифікати з перевезення товару EUR.1, видані пізніше, повинні мати наступний напис англійською мовою:
«ISSUED RETROSPECTIVELY»
5. Напис, зазначений у пункті 4 цієї статті, має бути вставлений у комірку «Ремарки» сертифіката з перевезення товару EUR.1.
Стаття 19: Видача дубліката сертифіката з перевезення товару EUR.1
1. У випадку викрадення, втрати чи знищення сертифіката з перевезення товару EUR.1 експортер може подати до митних органів, що видали цей сертифікат, заяву про видачу дубліката, складеного на основі експортних документів, що наявні в них.
2. Дублікат, виданий у такий спосіб, повинен мати наступний напис англійською мовою:
«DUPLICATE»
3. Напис, зазначений у пункті 2 цієї статті, має бути вставлений у комірку «Ремарки» дубліката сертифіката з перевезення товару EUR.1.
4. Такий дублікат, що має містити дату видачі оригінального сертифіката з перевезення товару EUR.1, вважатиметься дійсним з цієї дати.
Стаття 20: Видача сертифікатів з перевезення товару EUR.1 на основі виданого чи складеного раніше підтвердження походження
Якщо товари, що походять з певної країни, поміщені під контроль митної служби в Європейському Союзі або Україні, оригінальне підтвердження їхнього походження може бути замінене одним чи декількома сертифікатами з перевезення товару EUR.1 з метою відправлення всіх чи частини цих товарів до будь-якого місця в Європейському Союзі або Україні. Такий замінний сертифікат (сертифікати) з перевезення товару EUR.1 має бути виданий тією митною службою, під чиїм контролем перебувають товари.
Стаття 21: Облікове виділення
1. Якщо роздільне зберігання на складі ідентичних і взаємозамінних матеріалів, що походять з певної країни, і матеріалів іншого походження пов’язане зі значними витратами чи матеріальними труднощами, митні органи можуть на письмовий запит зацікавлених осіб дати дозвіл на використання так званого методу «облікового виділення» для обліку запасів цих матеріалів.
2. Цей метод повинен надати можливість гарантувати, що кількість товарів, вироблених у конкретний обліковий період, які можуть бути визнані «такими, що походять з певної країни», є такою ж самою, як була б за умов фізичного розділення складських запасів.
3. Митні органи можуть дати такий дозвіл за будь-яких умов, які вважатимуть належними.
4. Реєстрація та застосування цього методу мають бути засновані на загальних принципах обліку, вживаних у країні, де виробляється товар.
5. Виробник, що користується цим полегшенням, може відповідно до обставин складати чи застосовувати підтвердження походження щодо тієї кількості товарів, яка може бути визнана товарами, що походять з певної країни. На запит митних органів користувач спрощеного методу повинен надати звіт про облік цих кількостей.
6. Митні органи повинні здійснювати нагляд за використанням наданого ними дозволу та можуть скасувати його будь-коли, якщо користувач застосовує його у будь-який неналежний спосіб або не виконує будь-яку іншу умову цього Протоколу.
Стаття 22: Умови складання декларації інвойс
1. Декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена:
(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу,
або
(b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.
2. Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу.
3. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.
4. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами.
5. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов’язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно.
6. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.
Стаття 23: Затверджений експортер
1. Митні органи країни експорту можуть надати будь-якому експортерові, що надалі іменуватиметься «затвердженим експортером», який часто перевозить товари за цією Угодою, право складати декларації інвойс незалежно від вартості товарів, щодо яких вони складаються. Експортер, який бажає одержати такий дозвіл, повинен надати митним органам усі гарантії, які вони вважатимуть необхідними для підтвердження статусу походження товарів, а також виконання всіх інших умов цього Протоколу.
2. Митні органи можуть надати статус затвердженого експортера за будь-яких умов, які вважатимуть належними.
3. Митні органи повинні надати затвердженому експортерові номер митного дозволу, який має бути вказаний на декларації інвойс.
4. Митні органи повинні здійснювати нагляд за використанням наданого дозволу затвердженим експортером.
5. Митні органи можуть скасувати цей дозвіл у будь-який час. Дозвіл має бути скасований, якщо затверджений експортер припинив надання гарантій, зазначених у пункті 1 цієї статті, не виконує умови, зазначені в пункті 2, чи у будь-який інший спосіб порушує порядок користування наданим дозволом.
Стаття 24: Термін дії підтвердження походження
1. Підтвердження походження є дійсним протягом чотирьох місяців з дати видачі в країні експорту й у зазначений період має бути подане до митних органів країни імпорту.
2. Підтвердження походження, що подаються до митних органів країни імпорту пізніше кінцевої дати подання, вказаної в пункті 1 цієї статті, можуть бути прийняті з метою застосування преференційного режиму, якщо вони не були подані до встановленої кінцевої дати через виняткові обставини.
3. В інших випадках пізнього подання митні органи країни імпорту можуть прийняти підтвердження походження, якщо імпортовані товари були представлені раніше цієї кінцевої дати.
Стаття 25: Подання підтвердження походження
Підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.
Стаття 26: Імпортування частинами
Якщо на запит імпортера і на умовах, указаних митними органами країни імпорту, розібрані чи незібрані товари в розумінні Загального правила 2(a) Гармонізованої системи, що підпадають під дію Розділів XVI і XVII або позицій 7308 і 9406 Гармонізованої системи, імпортуються частинами, після ввезення першої частини імпортер повинен подати митним органам країни імпорту єдине підтвердження походження цих товарів.
Стаття 27: Звільнення від підтвердження походження
1. Товари, що надсилаються малими пакунками від одних приватних осіб до інших або становлять частину особистого багажу подорожніх, мають бути визнані такими, що походять з певної країни, не потребуючи подання підтвердження походження за умови, що ці товари не імпортовані з метою торгівлі й були задекларовані як такі, що задовольняють вимогам даного Протоколу, і щодо правдивості цієї декларації немає жодних сумнівів. У випадку надсилання товарів поштою така декларація може бути зроблена на митній декларації CN22/CN23 або на аркуші паперу, доданого до цього документа.
2. Нерегулярне ввезення товарів, призначених лише для особистого використання одержувачів або подорожніх чи їхніх сімей не визнається імпортом з метою торгівлі, якщо з природи й кількості товарів очевидно, що їхнє комерційне використання не планується.
3. Крім того, сукупна вартість цих товарів не повинна перевищувати 500 євро у випадку малих пакунків і 1200 у випадку товарів, що входять до складу особистого багажу подорожніх.
Стаття 28: Супровідна документація
До складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, inter alia, такі документи:
(a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку;
(b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом;
(e) належні свідчення про обробку, виконану з межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.
Стаття 29: Зберігання підтвердження походження й супровідної документації
1. Експортер, який подає заяву на отримання сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен зберігати документи, зазначені в статті 17(3) цього Протоколу, протягом щонайменше трьох років.
2. Експортер, що складає декларацію інвойс, повинен зберігати примірник цієї декларації інвойс, а також документи, зазначені в статті 22(3) даного Протоколу, протягом щонайменше трьох років.
3. Митні органи країни експорту, які видають сертифікат з перевезення товару EUR.1, повинні зберігати бланк заяви, зазначений у статті 17(2) цього Протоколу, протягом щонайменше трьох років.
4. Митні органи країни імпорту повинні зберігати подані до них сертифікати з перевезення товару EUR.1 і декларації інвойс протягом щонайменше трьох років.
Стаття 30: Розбіжності й формальні помилки
1. Виявлення незначних розбіжностей між відомостями, наведеними в підтвердженні походження й документах, поданих до митної служби для виконання формальностей, пов’язаних з імпортуванням товарів, не спричиняє ipso facto нікчемності такого підтвердження походження, якщо встановлено у належний спосіб, що цей документ відповідає представленим товарам.
2. Очевидні формальні помилки у підтвердженні походження, такі як помилки друку, не є причиною для відхилення такого документа, якщо ці помилки не спричиняють сумнівів щодо правильності відомостей, наведених у документі.
Стаття 31: Суми в євро
1. Для застосування положень статті 22(1)(b) і статті 27(3) цього Протоколу у випадках, коли інвойс на товари надано у іншій валюті ніж євро, кожна з зацікавлених країн повинна щорічно встановлювати суми в національних валютах країн-членів Європейського Союзу та України, еквівалентні до наведених сум у євро.
2. Положення статті 22(1)(b) або статті 27(3) цього Протоколу застосовуються до партії товару з використанням валюти, яка вказана в інвойсі на цю партію, згідно з сумою, встановленою відповідною країною.
3. Використовувані суми в будь-якій національній валюті мають бути еквівалентні до відповідних сум у євро станом на перший робочий день жовтня. Ці значення повинні бути передані Європейській комісії до 15 жовтня і стають чинними з 1 січня наступного року. Європейська комісія повинна повідомити всі зацікавлені країни про відповідні суми.
4. Країна може округлити суми, отримані шляхом перерахунку суми в євро в її національну валюту, до більшого чи меншого цілого числа. Різниця між цим округленим значенням і результатом перерахунку не повинна перевищувати 5 відсотків. Країна може не змінювати еквівалент суми в євро, перерахований у її національну валюту, якщо у встановлений час щорічного узгодження, передбаченого в пункті 3, перерахування цієї суми без округлення призводить до збільшення еквіваленту в національній валюті менше ніж на 15 відсотків. Еквівалент у національній валюті можна не змінювати, якщо перерахування призводить до зменшення його значення.
5. На запит Європейського Союзу або України Підкомітет з Митного Співробітництва має переглядати суми в євро. Під час такого перегляду Підкомітет з Митного Співробітництва має вирішити, чи доцільно зберігати незмінним вплив розглядуваних обмежень. З огляду на це він може ухвалити рішення змінити суми в євро.