Характеристика права ЄС

Законодавчо закріплені компетенції ЄС можуть бути обмежені принципом субсидіарності. Тобто, інституції ЄС мають право законодавчої ініціативи лише тоді, коли держави-члени не можуть досягнути заявлених цілей, діючи самостійно.

Юридичний характер права Європейського Союзу

Законодавство ЄС діє як наднаціональний правовий порядок, який не тільки має пріоритет над національним правом, але безпосередньо застосовується національними органами влади країн-членів Євросоюзу. 

Рішення Суду ЄС в прецедентній справі 26/62 Ван Генд ен Лоос встановлено, що норми права ЄС – це новий правовий порядок, який створює права і обов'язки не тільки для держав, а й для фізичних осіб, що перебувають на території ЄС та є громадянами держав-членів. Ці права застосовуються національними органами влади, зокрема національними судами всіх рівнів.

Угода про асоціацію України з ЄС так само як і законодавство ЄС, зазначене у її додатках, розглядаються як частина міжнародного публічного права з точки зору Конституції України.

Компетенції Європейського Союзу

Держави-члени делегували деякі свої повноваження Європейському Союзу.  Необхідно підкреслити, що таке делегування повноважень відбулося у багатьох сферах, починаючи з комерційних питань та закінчуючи соціальним захистом або правами споживачів.

Компетенції ЄС діляться на три основні групи:

  • виключні
  • спільні
  • допоміжні

Це три основні категорії, які не є вичерпними, оскільки у деяких сферах Європейський Союз має повноваження обходити цю класифікацію. Наприклад, Спільна зовнішня та безпекова політика ЄС не підпадає під жодну з трьох перерахованих категорій компетенції.

Виключна компетенція – означає, що лише Євросоюз може законодавчо затверджувати та приймати юридично зобов'язуючі дії. У таких сферах держави-члени можуть приймати законодавчі акти лише тоді, коли це дозволено Союзом або на виконання актів ЄС.

Стаття 3 Договору про ЄС містить перелік виключних компетенцій, які включають:

  • митний союз;
  • встановлення правил конкуренції, необхідних для функціонування внутрішнього ринку;
  • монетарну політику для держав-членів з єдиною валютою євро (єврозона ?);
  • збереження морських біологічних ресурсів в рамках спільної політики рибальства;
  • спільну торговельну політику.

Попри те, що наведений перелік компетенцій є досить невеликим і ЄС, здається, має виключні повноваження в дуже вузькому колі питань, Євросоюз виявився дуже продуктивним з точки зору кінцевого результату, якщо не враховувати підгалузевого розподілу норм.

У сфері зовнішніх справ ЄС також має виключну компетенцію щодо укладання міжнародних угод, коли вони:

  • передбачені законодавчим актом Союзу, або
  • необхідно, щоб Союз мав змогу здійснювати свою внутрішню компетенцію або
  • його висновок може вплинути на загальні правила чи змінити їх обсяг.

Це часто викликає суперечки, незалежно від того, чи повинен окремий міжнародний договір укладатись ЄС, який діє самостійно, або Європейський Союз разом з її державами-членами.

Для прикладу.

Нещодавнє рішення Суду ЄС з питань угоди про вільну торгівлю між ЄС та Сінгапуром (висновок 2/15) є гарним прикладом юридичних викликів, з якими стикаються при визначенні компетенції щодо укладення міжнародного договору. У цьому висновку Суд постановив, що, хоча багато питань, що регулюються у ЗВТ між ЄС та Сінгапуром, належать до виключної компетенції ЄС, непрямі іноземні інвестиції належать до спільної компетенції. Отже, відповідна угода може бути укладена лише як змішана угода (так само, як і Угода про асоціацію між Україною та ЄС).

Спільна компетенція

Більшість правових актів ЄС підпадають під категорію норм спільної компетенції. Цей перелік наведено у статті 4 Договору про ЄС:

  • внутрішній ринок;
  • соціальна політика;
  • економічна, соціальна та територіальна єдність;
  • сільське господарство, рибальство (за винятком питань щодо збереження морських біоресурсів);
  • навколишнє середовище;
  • захист прав споживачів;
  • транспорт;
  • транс'європейські мережі;
  • енергетика;
  • питання свободи, безпеки та справедливості;
  • загальні питання безпеки, в питаннях охорони здоров'я (щодо аспектів, визначених у Договорі про ЄС).

Навіть дуже коротка оцінка вищезазначеного переліку дозволяє зрозуміти, що більшість вторинного законодавства ЄС, до якого Україна зобов'язана наблизити свої правові норми, підпадає під одну з цих категорій. Тому, надзвичайно важливо розуміти, як спільна компетенція впливає на зміст правил та директив, зазначених в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС.

По-перше, як ЄС, так і держави-члени можуть приймати законодавчі акти у сфері спільної компетенції. Це положення, однак, має застереження. Держави-члени можуть здійснювати свою компетенцію в тій мірі, в якій Союз не використав свою. В той же час, держави-члени повинні здійснювати свою компетенцію в тій мірі, в якій Союз вирішив припинити свою. Таким чином, компетенції не тільки передаються від держав-членів до ЄС, але також можуть бути повернуті державам-членам. Це може мати наслідки для процесу адаптації законодавства ЄС в Україні та вплинути на зусилля владних структур у процесі їх виконання.

Законодавчі акти ЄС часто складаються з загальних положень з великою кількістю прогалин, які заповнюються національним законодавцем.

Це означає, що українським органам влади доводиться розробляти багато внутрішніх положень, що заповнюють такі прогалини. Без цієї роботи законодавча база буде неповною.

Слід зазначити, що у сферах спільної компетенції Європейський Союз керується принципом субсидіарності. Це означає, що він буде законодавчо вирішувати питання лише за умови, що конкретної мети неможливо досягнути у тому випадку, якби держави-члени діяли окремо. Цей принцип діє перманентно і впливає на зміст законодавства ЄС.

Відповідність принципу субсидіарності перевіряється на багатьох етапах процесу ухвалення рішень в ЄС. У процес перевірки залучені не лише інституції ЄС, а й національні парламенти, що мають право контролювати відповідність принципу субсидіарності.

Допоміжна компетенція

Відповідно до ст. 6 Договору ЄС допоміжні компетенції включають такі питання:

  • охорона та поліпшення здоров'я людей;
  • промисловість;
  • культура;
  • туризм;
  • освіта, професійне навчання, молодь та спорт;
  • цивільний захист;
  • адміністративне співробітництво.

У наведених сферах ЄС може здійснювати заходи, спрямовані на підтримку, координацію або доповнення дій держав-членів, але не підміняти їх компетенцію. У статті 2 (5) Договору ЄС чітко зазначено, що юридично обовʼязкові норми ЄС, прийняті на основі положень договорів, що стосуються цих сфер, не повинні призводити до гармонізації законодавства чи правил у державах-членах ЄС. Таким чином, компетенція ЄС у зазначених сферах досить обмежена.