Євроінтеграція – це активний діалог і обмін досвідом, – Юлія Гудошник

У Євросоюзі одні з найкращих у світі навчальні заклади, які щороку приваблюють дедалі більше українських абітурієнтів. В рамках нашої інформаційної кампанії "Євроінтеграція: сила можливостей" своїм досвідом навчання в ЄС ділиться студентка Юлія Гудошник.

• Про мрію

Я дуже довгий час мріяла навчатися за кордоном, ще зі шкільної парти. Тому після закінчення бакалаврату в Києві у 2013 році я вирішила стукати в усі двері, щоб отримати стипендію для реалізації своєї мрії. Я подавала документи в багато університетів на різні програми. Урешті-решт, завдяки програмі "Еразмус +" я обрала подвійну магістратуру з "глобальних студій". Навчання проводилося у двох країнах – Німеччині та Данії.

• Про наукову діяльність

Дослідження я проводила у сфері глобальної соціології, обравши центральною темою вплив соціальних мереж на розвиток подій під час Євромайдану. Я дійшла до висновку, що роль соціальних медіа була значно переоцінена. Звичайно, вони мали істотний позитивний вплив і допомогли каталізувати рух, але вони не всемогутні. Вони, наприклад, не могли б замінити тих, хто стояв довгий час на морозі та по-справжньому виборював зміни в країні. Я дуже вдячна професорам університету за підтримку мого вибору теми. Вони були дуже зацікавлені у розвитку подій в Україні та навіть зверталися до мене з проханням перекласти додаткові матеріали чи зробити аналітику.

• Про повернення в Україну

Повернулася я не одразу після навчання, а встигла ще попрацювати в Данії. Але, щиро кажучи, із самого початку мого навчання зрозуміла, що маю повернутися додому, де мій досвід та здобуті навички будуть корисніші для суспільства. В Україні я продовжую працювати за міжнародним напрямом і це приносить мені величезне задоволення.

• Про зв’язки з країною навчання

Окрім основної роботи, я працюю волонтером в українсько-скандинавському центрі. Це громадська організація, заснована українськими випускниками скандинавських ВНЗ для того, щоб посилити культурний обмін між нашими країнами. Коли я приєдналася до команди центру, там були лише норвежці, тож я вирішила розвивати данський напрям.

• Про працевлаштування в Україні

Скажу відверто, що знайти роботу після повернення було нелегко. Багато хто вважав мене занадто кваліфікованою. Дехто закидав мені, що через навчання за кордоном я пропустила складні буремні часи в країні, а отже випала з контексту та не зможу нормально орієнтуватися в політичній ситуації країни. Інколи роботодавці мене розчаровували, адже звикнувши до європейських стандартів, мені було важко повертатися до наших реалій. У нас вважають, що навчання за кордоном відчиняє всі двері. Воно, справді, сприяє працевлаштуванню, але конкуренція залишається.

• Про свідомий вибір жити в Україні

Незважаючи на те, що Данія – одна з найщасливіших країн, де все стабільно та передбачувано, їй не вистачає того руху, тієї енергії, які притаманні Україні. Тому багато наших співвітчизників повертаються додому. Данія небезпечна тим, що там можна настільки звикнути до комфортного життя, безпеки та спокою, що не залишиться жодних амбіцій, зникне бажання працювати, творити. А я вважаю, що треба жити там, де життя вирує та серце б’ється!

• Про євроінтеграцію

Це значно більше, ніж просто можливості. Таке враження, що ми хочемо тільки брати від Євросоюзу. Але ж у нас є, що дати. Тому для мене євроінтеграція – це побудова активного діалогу, обмін досвідом та найкращими практиками.