Створення конкурентного середовища та зменшення ризиків неплатоспроможності на страховому ринку України

За оцінками багатьох експертів страховий ринок України має недостатню капіталізацію і фінансову стійкість страхових компаній, незбалансованість розвитку окремих видів страхування та низьку зацікавленість населення у страхових послугах [1]. Проте європейська інтеграція України включає запровадження правил регулювання страхування ЄС, які мають посилити конкурентоспроможність та зменшити ризик неплатоспроможності.

В Україні на кінець минулого року нараховувалась 281 страхова компанія. За показниками щільності страхування, проникнення страхування та рівня страхових виплат Україна знаходиться на останніх та передостанніх позиціях серед країн Європи.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС передбачає запровадження європейської системи регулювання фінансового ринку, зокрема і ринку страхування. «Поступове приведення у відповідність своїх чинних законів та майбутнього законодавства до acquis ЄС» у частині лібералізації страхових і пов’язаних зі страхуванням послугами (стаття 133) охоплює значну кількість законодавчих актів ЄС, перелік яких наведено в Додатку XVII до Угоди про асоціацію.

Імплементувати частину зобов’язань України в страховому секторі та запровадити європейські принципи регулювання має розроблений проект Закону про страхування (1797-1 від 06 лютого 2015 р.), який є частиною реалізації Дорожньої карти законодавчого забезпечення виконання Угоди на 2018 – 2019 рр.

Законопроект було подано до Верховної Ради України в 2015 році, а в березні 2016 року він був прийнятий в першому читанні. Наразі законопроект було включено до порядку денного десятої сесії Верховної Ради України VIII скликання і очікується, що він буде розглянутий до липня 2019 року.

Положення Угоди про асоціацію

Угода передбачає запровадження Україною європейської системи страхування на основі законодавчої бази ЄС та відводить для цього чотири роки. Регуляторне наближення в секторі страхових послуг заплановано з кінцевою метою запровадження повного режиму внутрішнього ринку ЄС. Це дозволить українським страховим компаніям надавати послуги в ЄС на тій же основі, що й компаніям з країн ЄС.

Україна зобов’язалася запровадити правила ЄС щодо:

страхових посередників (Директива № 2002/92/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 9 грудня 2002 року про посередництво у страхуванні; 92/48/ЄЕС: Рекомендація Європейської Комісії від 18 грудня 1991 року щодо страхових посередників);
страхування автотранспортних засобів (Директива № 2009/103/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16 вересня 2009 року щодо страхування від цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов’язань щодо страхування такої відповідальності (кодифікована версія);
звітності (Директива Ради ЄС № 91/674/ЄЕС від 19 грудня 1991 року про річну і консолідовану звітність страхових підприємств);
пенсійного страхування (Директива № 2003/41/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 3 червня 2003 року про діяльність установ трудового пенсійного забезпечення та нагляд за ними).

Однак, одним із ключових завдань є імплементація Директиви, відомої як Платоспроможність II – анг. The Solvency II (Директива № 2009/138/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25 листопада 2009 року про початок і ведення діяльності у сфері страхування та перестрахування (Платоспроможність II).

Директива Платоспроможність II (2009/138/ЄC) кодифікує та гармонізує регулювання страхування ЄС. У першу чергу це стосується розміру капіталу, який страхові компанії ЄС повинні мати, щоб зменшити ризик неплатоспроможності.

Нова редакція Закону України «Про страхування» враховує базові рекомендації цієї Директиви.

Що передбачає “Платоспроможність II” (2009/138/ЄС)?

Процеси економічної інтеграції в Європі створили передумови для об'єднання національних страхових систем у єдиний європейський страховий ринок, що характеризується дуже високим рівнем розвитку страхування. Страховий ринок ЄС є найрозвиненішим у світі. Європейські страхові компанії пропонують клієнтам близько 500 видів страхування, а за обсягами страхових премій їм належить третина світового страхового ринку.

Однією із ключових норм європейського регулювання є забезпечення достатнього рівня платоспроможності страхової компанії.

Страхове законодавство ЄС має на меті уніфікацію єдиного страхового ринку ЄС та посилення захисту споживачів.

Вперше вимоги щодо запасу платоспроможності були запроваджені у 1970-х рр. з прийняттям директив стосовно діяльності страхових компаній, які займаються видами страхування, іншими ніж страхування життя (72/239/ЕЕС) та стосовно діяльності страхових компаній, які займаються страхуванням життя (79/267/ЕЕС).

Створений режим забезпечення платоспроможності було змінено і модернізовано в рамках пакету Платоспроможність I (Solvency I). Прийняті директиви (2002/12/ЕС та 2002/13/ЕС) були спрямовані на вдосконалення діючих правил розрахунку вимог щодо маржі платоспроможності.

10 листопада 2009 року Європейська Рада прийняла Директиву 2009/138/ЄС про початок і ведення діяльності у сфері страхування і перестрахування (Платоспроможність ІІ) [2], яка запроваджує фундаментальний перегляд режиму достатності капіталу в галузі страхування Європейського Союзу. Дата імплементації цієї Директиви – 1 січня 2016 року.

Директиви про страхування третього покоління створили "паспорт ЄС" (єдину ліцензію) для страховиків, які працюють у всіх державах-членах, якщо вони виконують умови ЄС.

Платоспроможність II складається з трьох компонентів (pillars) :

Компонент 1 визначає кількісні вимоги (наприклад, розмір капіталу, який повинен мати страховик;
Компонент 2 встановлює вимоги до управління, ризиків та нагляду за страховиками;
Компонент 3 зосереджується на вимогах щодо розкриття інформації та прозорості.

Компонент I передбачає наявність достатніх фінансових ресурсів. Кількісні та якісні вимоги застосовуються до всіх компаній та включають такі показники як власні кошти, технічні резерви, розрахунок вимог до капіталу відповідно до Платоспроможності II (фактична маржа платоспроможності – the Solvency Capital Requirements – SCR та нормативна маржа платоспроможності – Minimum Capital Requirements – MCR).

Фактична маржа платоспроможності (SCR) – це капітал, необхідний для того, щоб (пере)страхова компанія змогла виконати свої зобов'язання протягом наступних 12 місяців з вірогідністю принаймні 99,5%. На додаток до капіталу SCR, необхідно розрахувати вимогу щодо мінімального капіталу (MCR), яка представляє поріг, нижче якого втручається національний наглядовий орган (регулятор).

Встановлення більш жорстких вимог достатності капіталу та ризик-менеджменту сприятиме зменшенню ризиків неплатоспроможності страховика, збитків споживача та дестабілізації ринка.

Чинний закон України про страхування та “Платоспроможність II” (2009/138/ЄС)

Страховий ринок в Україні з часу здобуття незалежності в 1991 році розпочав свій розвиток практично з нуля. На сьогодні його законодавчу базу формують такі нормативні акти як Закон України «Про страхування», Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На момент укладання Угоди про асоціацію страховий сектор перебував у скруті через нестабільність банківської системи. Фінансові регулятори (НБУ, Нацкомфінпослуг, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку) розробили Комплексну програму розвитку фінансових ринків України до 2020 року, у яку включено зобов’язання відповідно до Угоди з ЄС а також зобов’язання перед іншими міжнародними партнерами і враховано внутрішні потреби.

Уряд реалізує комплексну довгострокову програму регуляторної модернізації, використовуючи як підґрунтя законодавство ЄС, яке є важливою частиною процесу модернізації економіки в цілому.

Відповідно до програми розвитку фінансових ринків України впровадження положень Директиви “Платоспроможність II” (2009/138/ЄС) заплановано на 2019 рік [3].

Якщо порівнювати Директиву “Платоспроможність II” (2009/138/ЄС), яку потрібно імплементувати, з чинним Законом про страхування, очевидним є їх не повна відповідність.

Перш за все, це стосується розміру статутного капіталу. У Законі мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, 10 млн євро (стаття 30) [4].

Водночас, відповідно до Директиви “Платоспроможність II” (2009/138/ЄС) він повинен мати абсолютний нижній рівень: 2 200 000 євро для організацій, які займаються страхуванням, не пов’язаним із життям, включаючи кeптивні страхові організації; 3 200 000 євро для перестрахувальних організацій, окрім підконтрольних перестрахувальних організацій, у випадку яких мінімальний необхідний капітал повинен бути не меншим 1 000 000 євро.

У чинному Законі про страхування не закріплені умови платоспроможності страховика, що передбачені в Директиві “Платоспроможність II” (2009/138/ЄС), не визначена відповідальність аудиторів, недостатньо врегульовані питання перестрахування.

Нова редакція Закону України «Про страхування» враховує значну частину  рекомендацій Директиви 2009/138/ЄС. Зокрема, реєстрація страховиків передбачена у формі акціонерного товариства; створюється інститут професійних перестраховиків, які діють на підставі окремої ліцензії. Також установлюються вимоги платоспроможності, що враховують якість активів страховика, його системи управління та розкриття інформації; визначаються вимоги до системи корпоративного управління страховика та ін.

Разом з тим, порівняльно-правовий аналіз експертів Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції показує, що в проекті Закону про страхування (1797-1 від 06 лютого 2015 р.) не повністю враховано ряд положень, зокрема в частині понятійного апарату, а також положень щодо власних фондів, механізмів обміну інформацією між наглядовими органами, оцінювання фінансових гарантій та прав, включених в договори страхування та перестрахування, рекламування послуг, принципів та умов перестрахувальної діяльності, групового нагляду, врегулювання діяльності дочірніх підприємств.

Таким чином, проект Закону в цілому не суперечить актам права ЄС, однак є фрагментарним, що означає потребу подальших законодавчих змін щодо регулювання страхування.

Загалом, запровадження правил страхового ринку ЄС є важливою складовою євроінтеграції України. Регуляторне наближення дає змогу с часом запровадити режим внутрішнього ринку ЄС. Страхові компанії,  які виконують умови ЄС, отримають доступ до одного із найбільших ринків світу. У свою чергу, зменшення ризиків неплатоспроможності сприятиме збільшенню довіри споживачів та стабільності страхового сектору, який є не лише частиною фінансового ринку, але й суттєвим чинником економічного розвитку країн та інструментом вирішення багатьох соціальних проблем.

Публікацію спеціально для Євроінтеграційного порталу підготовлено експертами Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, проекту Association4U та кафедри Жан Моне (д.пол.н. Гнатюк М.М., “Європейський дискусійний клуб”) НаУКМА


1. Див. Страховий ринок України та країн ЄС: порівняльний аналіз / Пахненко О.М., Семеног А.Ю., Мілютіна М.О. // Економіка і суспільство. - 2017, Випуск №12. – С.612- 617.
2. Directive 2009/138/EC of the European Parliament and of the Council of 25 November 2009 on the taking-up and pursuit of the business of Insurance and Reinsurance (Solvency II) //Official Journal of the European Union 335, 17.12.2009, P.1
3. Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 18 червня 2015 року № 391 та Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року. Рішення Правління Національного банку України від 16.01.2017 № 28-рш
4. Закон про страхування (85/96-ВР, редакція від 07.02.2019)