Реорганізація районів задля ефективності об’єднаних територіальних громад

До законопроекту «Про порядок утворення, ліквідації районів, встановлення і зміни їх меж» № 6636 прикута значна увага суспільства, адже йдеться про зміну системи управління державою – децентралізацію влади та реформу місцевого самоврядування.

Без ефективної системи урядування в країні та сильних інститутів управління годі говорити про імплементацію Угоди про асоціацію та проведення реформ в країні.

Незважаючи на таку значущість, станом на листопад 2018 року цей законопроект досі не було поставлено на порядок денний Верховної Ради.

Сьогодні ж стало зрозуміло, що без прийняття ряду допоміжних законів, ті кроки, які вже було зроблено, може бути нівельовано. Саме до таких законів можна віднести цей законопроект.

Чому сьогодні в Україні існує потреба змінити порядок утворення, ліквідації або визначення меж районів?

На початок 2018 року територію 16 районів повністю покривають об’єднані територіальні громади, половину територій ще 112 районів вже реорганізовано реформою. Проте ефективність децентралізації відчутно обмежує те, що часто повноваження виконавчих структур новостворених громад та існуючих районних рад дублюються. У результаті, громади не можуть ефективно використовувати доступ до міжбюджетного фінансування, яке їм було надано під час реформи.

Щороку на утримання районної ради та районної держадміністрації в середньому йде 1,5 млн та 8 млн гривень відповідно. Тобто з утворенням об’єднаних територіальних громад не лише відпала необхідність у представленні інтересів на рівні райрад, а й така репрезентація створює надлишкове навантаження на бюджетні та кадрові ресурси.

Замість того, щоб оплачувати роботу застарілих та неефективних структур районного рівня, бюджетні кошти можуть бути скерованими на поліпшення інфраструктури чи на інші важливі суспільні потреби.

У законопроекті звертається увага на цю проблему і пропонується  надати можливість реорганізувати наявні райони у спосіб:

1) ліквідації одного з них (фактично, ліквідуються всі старі райони та утворюється цілком новий, адже призначається новий райцентр),  

2) зміни меж між районами без ліквідації одного з них (тобто, частина одного району переходить під юрисдикцію іншого) та  

3) створення нового району шляхом надання нової назви району (в рамках удосконалення мережі територіальних органів центральних органів виконавчої влади).

Проектом Закону визначено дві передумови для початку реорганізації районів.  По-перше, більше половини населення району має проживати на територіях, управління якими здійснюється громадами (на сьогодні – це 28 районів або 25%). По-друге, адміністративний центр району має бути адміністративним центром об’єднаної територіальної громади/ містом республіканського чи обласного значення. Реорганізацію районів має проводитись Кабінетом Міністрів за поданням Верховної Ради.

Досі діяльність у сфері адміністративно-територіального устрою регулюється Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 року № 1654-Х “Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР”.

Звичайно, що зараз це призводить до багатьох труднощів під час впровадження реформи децентралізації. Плутанини додає також те, що територіальні органи центральної виконавчої влади керуються Парламентом, тобто законодавчим органом влади.

 Умови перехідного періоду передбачають, що до перших чергових виборів до нових рад представники райрад, що було ліквідовано, будуть працювати разом в рамках нових інституцій. Голова ж району, який було ліквідовано, стає заступником голови районної ради об’єднаного району. 

В українській парламентській практиці часто нові проекти законів створюють більше проблем ніж їх вирішують, проте законопроект «Про порядок утворення, ліквідації районів, встановлення і зміни їх меж» торкається однієї з найбільш актуальних для України питань – питання раціонального використання бюджетних коштів та ефективного публічного управління.