«Відповідальне лідерство — це щось більше, ніж просто лідерство політика чи впливової людини», – Ольга Стефанішина в інтерв'ю виданню «Юридична Газета»

— Пані Ольго, вітаю! Всі знають, що Ви за фахом — юристка і дуже любите цю професію. Чому Ви вирішили стати юристом? Хто допоміг і надихнув?

— Насправді, як і у будь-якої дитини-підлітка, у мене було багато ідей щодо майбутньої професії. Хотіла бути актрисою, співачкою, займатися чимось дуже творчим. Водночас, коли я уявляла себе через 10–15 років, то завжди бачила, що я — серйозна людина, яка працює і створює великі проєкти, формує якісь великі зміни. Уже дорослою розумію, що за своїми ціннісними орієнтирами і внутрішніми переконаннями юридична професія є дуже природним вибором, частиною мене.

— Чоловіки і жінки мають рівні права та можливості для самореалізації в юридичній професії?

— Порівняно з іншими професіями саме серед юристів я бачу найбільшу гендерну рівність. Тут домінує професіоналізм. Якщо ти любиш цю професію, якщо вона тобі цікава, якщо можеш багато працювати — отримаєш професійне визнання. Коли людина звертається за юридичною допомогою, це дуже особисто, стосується його/її долі і життя. Такій людині неважливо, чоловік ти чи жінка, яка в тебе орієнтація, який колір волосся. Їй важливо відчути, що ти готовий взяти на себе відповідальність за кінцевий результат, і що тобі можна довіряти.

— Які риси характеру треба людині мати, щоб бути успішним юристом?

— Треба бути чесним і відвертим і, звичайно, професійним. Слід чітко окреслювати питання, в яких ти готовий запропонувати допомогу, вирішити певний спір. Якщо ти розумієш, що не на 100% упевнений, про це теж треба прямо говорити. Тоді людина буде завжди до тебе звертатися, бо ти відвертий і чесний, готовий на 100% віддаватися справі.

А ще важливою рисою характеру є впевненість. Ти маєш бути впевнений у тому, що робиш. І ще — готовність ніколи не опускати руки. Я вважаю, що вихід є з будь-якої ситуації. Навіть програш у судовому процесі іноді, по суті, — новий старт. Головне для людини, яку ти захищаєш, — що ти зробиш усе можливе і неможливе для того, щоб досягти успіху в її справі.

— Юридична сфера — це робота людина-людина або людина-компанія. Політика — це робота на широке коло людей, яких ти особисто не знаєш…

— Це дійсно абсолютно різні площини. Але я досить довго працювала в державному секторі в часи найбільших історичних подій, таких як Революція Гідності, процес отримання Україною безвізу, переговори і підписання Угоди про асоціацію. Тоді, як і зараз, формуються стратегічні політики, і я є частиною цього процесу. Професійність — не єдина складова процесу. Треба також шукати рішення на основі відповідальності, готовності виявити лідерство, керуватися цінностями, в центрі яких — людина, її доля. Тому для мене це природній процес, де в нагоді стають вміння швидко розібратися в процедурах, юридичних механізмах, багаторівневих процесах.

— Тобто треба професійно змінитися, щоб якісно формувати політику?

— Хіба що звикнути, що при державній роботі минає дуже багато часу від зусилля до моменту, коли бачиш результат. У юридичній справі все майже одразу видно і тобі, і людині, яку ти представляєш. В політиці все складніше. Тим більше, у таких масштабних процесах, як європейська і євроатлантична інтеграція. Ти робиш правильні речі певний проміжок часу, але навіть коли сам бачиш результат, може минути чимало місяців чи років, доки цей результат побачить людина чи люди, для яких ти проводиш ці реформи. Це буває досить виснажливо.

— Як працюється з чоловіками в уряді?

— Особисто мені пощастило з колегами, є цілковите відчуття команди і командної роботи. Але самі процедури, система державного управління, державна культура і бюрократія з радянських часів містять ознаки певного патріархального устрою у стилі man’s world. Хоч і реформуємо цю систему, але жінки на керівних посадах, зокрема, на військових позиціях — це нове явище. Як казала Кондоліза Райс, be twice as good (йдеться про вислів з книги колишнього держсекретаря США Кондолізи Райс, яка казала, що батьки вчили її бути вдвічі кращою в усьому через те, що вона жінка — прим. ред.). На відміну від чоловіків, які досягли певного успіху, щодо жінки поки нечасто застосовується принцип professional by default. Навіть після успіху жінка має продовжувати доводити свою професійність у суспільстві та колективі, щоб до неї дослухалися.

— Тобто це загалом у суспільстві, не тільки в уряді?

— Так, це загалом у суспільстві. Тому політика впровадження гендерної рівності — це не лише про подолання дискримінації і боротьбу з домашнім насильством, це дуже тонка робота з пошуку ефективних стимулів, щоб запровадити цю рівність в усі сфери, формувати цей баланс і відкривати нові можливості.

— Які найбільші виклики при роботі в уряді?

— Урядовець — це набагато більше, ніж питання, за які ти відповідаєш за посадою. Це командна робота, де, як у футболі, грають не лише ті, хто зараз на полі, а й тренер, і вболівальники, і решта. Ця команда включає президента, парламент, громадянське суспільство, бізнес. Усе це — твої щоденні обов'язки, взаємодія, і це набагато більше, ніж просто виконання роботи. Це широкий світогляд і філософія. Важливо це усвідомлювати до моменту призначення.

Ще дуже допомагає юридична освіта, коли треба швидко оцінити зміст будь-якого документу чи ініціативи, які приймаються в уряді чи парламенті. Хтось читає літературу, а я читаю законопроекти (сміється). Для мене гарний законопроект — це як гарна новела: читаєш і реально насолоджуєшся. І коли прочитаєш тисячі директив ЄС і все горизонтальне законодавство в Україні, швидко оцінити й подивитись, якийсь законопроект, не займає багато часу. Це дуже допомагає і пришвидшує багато процесів.

— Чи складно бути креативною і досягати результату в обмеженнях, які створює бюрократія?

— Якщо в тебе є гідні цілі, бюрократія не стане на заваді. Головне, що бюрократія, як і будь-яка система, має свої принципи і правила, які спершу треба зрозуміти. Можливо, щось відбувається не так швидко, як ти хотів, але якщо ти зовсім не можеш працювати, треба йти в якусь іншу сферу чи структуру. Але ж ми говоримо про відповідальне лідерство, і тут багато залежить від самої людини-лідера і його/її команди. Інколи бюрократія дратує, а іноді стає в нагоді людям, які хочуть заблокувати певні процеси, звести або їх нанівець. Досвід трирічної роботи на посаді директора урядового офісу дозволяє мені ставитися до таких труднощів по-філософськи і шукати інструменти подолання проблем. Найчастіше вихід знаходиться, бо бюрократія — це лише елемент процесів. Маючи сильну команду і велику мету, можна подолати будь-яке блокування чи перешкоди.

— Тобто Ви певні, що питання лише в бажанні діяти і готовності долати труднощі?

— І ще два моменти. Перший — відповідальність. Я колись чула, як один державний службовець у складній політичній ситуації пропонував «розпорошити відповідальність». На все життя цю фразу запам'ятала, бо це квінтесенція того, чому державну службу і державне управління слід докорінно реформувати. Поки що багато процедур і процесів спрямовані на те, щоб «розпорошити відповідальність», а треба більше лідерства, менше бюрократії, щоб було простіше оцінювати якість певних службовців, політиків і їхні реальні результати.

Друге — залучення молоді, яка може привнести нестандартні, креативні ідеї в усі державні процеси. Саме зараз час настав.

— Якими проєктами за весь час пишаєтесь найбільше?

— Перший і найбільший — мої двоє дітей. Це безумовна любов, енергія, яку ти отримуєш від дітей, а діти — від тебе. Ми з ними — одна екосистема. Коли народжуються діти, ти розумієш, що в тебе стільки тепла, любові, душі, яку ти можеш їм віддати. І ось це тепло, яке від них отримуєш, коли відчуваєш, що вони тебе так люблять, що ти для них найкраща подруга, мама, що вони тобі все розкажуть, не «відлипають» від тебе, коли ти вдома. Це відчуття такої безумовної любові! Мені здається, це неможливо отримати десь іще. Хіба що від своїх батьків, які так само тебе люблять.

Друге — це перші перемоги в моїй професійній кар’єрі. Далі, звичайно, були великі проєкти, як отримання Україною безвізу, Угода про асоціацію тощо. Але відчуття першого здобутку в професії незабутнє. У мене це був закон про захист персональних даних, бо я була у великій команді, яка його виплекала. Це було абсолютно нове явище в Україні — історія, в яку абсолютно ніхто не вірив, не знав, як суспільство сприйме цю нову філософію. За рік після цього я народила доньку, і мені в палату приносять згоду на обробку персональних даних. Я була у захваті: «Ось як це виглядає!». Тому для мене це не просто закон, а перша така ментальна трансформація, коли щось робиш, а потім воно стає частиною реального життя.

Третій великий проєкт — це коли щось будуєш «з нуля». У мене це було про урядовий офіс. Це була шалена відповідальність і шалена трансформація моїх власних управлінських навичок. Бо це — не просто створити на папері абсолютно нову структуру, це — набрати професійних людей, команду. Більшість на співбесідах думали, що тут робота буде — гарно вбратися у піджачок і ходити на серйозні переговори. А реальність була така, що треба було довший час сидіти в страшненькому кабінеті і ручками робити документи в умовах складних бюрократичних процедур. А переговори — це вже як вишенька на торті. Але і тоді, і зараз я знаю, що зробила все, щоб урядовий офіс став успішною та ефективною структурою, і завжди приділяю величезні зусилля внутрішній комунікації, роботі всередині команди.

— Які проєкти стали найбільшим розчаруванням?

— Не було таких. Мабуть, тому, що я ніколи не мала завищених очікувань і завжди розуміла, що коли формуєш якесь бачення або проєкт, треба відразу розуміти найгірший варіант, як він може закінчитися. І якщо все ж берешся, то робиш усе, що можеш, і в процесі орієнтуєшся, як діяти.

— Діти підказують, як слід країну реформувати?

— Звичайно. Відстежують медіа-активність усіх, особливо Президента. А старша донька ще й постійно запитує і переживає, щоб Президент був у курсі моєї роботи (сміється — ред.). Правда, ще запитують, чому я так багато працюю і мало заробляю (сміється — ред.), бо коли я була в юридичному бізнесі, заробляла більше і частіше була вдома.

— Часто доводилося вибирати в роботі між ефективністю і людяністю?

— Я певна, що відсутність необхідності вибирати між людяністю або ефективністю — в принципі, ознака професіоналізму. Треба завжди оцінювати ситуацію і розуміти, які можна запропонувати рішення, як правильно вийти з ситуації і що стало її причиною. Бо що таке людяність? Це певна емпатія, внутрішній стрижень, твоє виховання і цінності, які в тобі закладені батьками і життям. Все це впливає на тих людей, які тебе оточують. Люди, в яких інша ціннісна основа, просто не приживаються поруч. У мене бувало, що такі люди хотіли стати частиною моєї команди, але якось само собою не виходило.

— Що б Ви порадили жінкам, які прагнуть досягти успіху?

— Можна, я буду жорсткою? Як кажуть, якщо озиратися на кожну собаку, яка на тебе гавкає, ніколи не дійдеш туди, куди потрібно. І це, власне, підхід, якого часто бракує для справжнього успіху, зокрема жінкам. Жінки досі вразливі до дискримінації, нетолерантності, сексизму чи нападок, а через це важко досягти справжнього успіху. Звісно, важливо, щоб у суспільстві ці явища були зведені до нуля, і щоб ми самі, жінки і чоловіки, вголос говорили про такі речі, а не замовчували їх і не терпіли на самоті. І головне, щоб самі жінки відмовлялися від стереотипу, що вони слабші чи їм потрібні якісь додаткові стимули для успіху. Я хотіла б побажати нашим жінкам, щоб вони подолали цей та схожі стереотипи в самих собі і, починаючи будь-який процес — кар’єру або інший важливий проєкт, — не підпускали до себе думки про свою вразливість і не терпіли проявів дискримінації або нетолерантності. Дуже важливо розуміти, що усі випробування, які ми проходимо, отримуючи те, на що заслуговуємо, — це тому, що ми професійні й успішні.

— Яким треба бути, щоб стати справжнім лідером?

— Відповідальне лідерство — це щось більше, ніж просто лідерство політика чи впливової людини. Це коли ти своїми думками і переконаннями формуєш певні зміни в суспільстві чи країні. І розумієш свою відповідальність за ці зміни, і від того ще більше прагнеш бути лідером таких змін.