Програма Green Deal для України: зайві ризики, необхідність чи нові шанси стати драйвером екологізації?

Читати інтерв'ю на порталі «ECOBUSINESS».

Що таке програма Green Deal взагалі, що вона містить?

О.Р.: Green Deal — дослівно це «нова угода», хоча точніше — новий зелений курс Європейського Союзу. Це нова програма світоглядно переглядає напрямок розвитку не лише країн ЄС, а й всього нашого континенту. Мета нового складу Уряду ЄС — Єврокомісії  — дуже амбітна: до 2050 року зробити європейський континент кліматично нейтральним, тобто відмовитись від використання викопного палива — газу, вугілля та нафти, спалювання яких призводить до викидів СО2, що призводить до глобальної зміни клімату.

«Кліматично нейтральний» означає, що ті викиди СО2, які повинні вийти на «умовний нуль» — навіть якщо і використовується викопне паливо, то викиди мають поглинатись. Звучить красиво та перспективно, але це передбачає великі витрати, пов’язані з упровадженням нових технологій, які без державних програм підтримки поки не можуть конкурувати з колишніми. Наприклад, це стосується різних «зелених доплат» для розвитку відновлюваних джерел енергії, або ж фінансування програм енергоефективності, підтримки електромобільності. Хоча, якщо подивитися, скільки коштів держпідтримки спрямовується на функціонування вигульної галузі чи інші енергетичні субсидії, та додати низькі екологічні штрафи та платежі, то якщо порівняти із зеленими тарифами, то приблизно це будуть рівнозначні витрати.

До зменшення цих вуглецевих викидів мають залучитись всі країни світу відповідно до Кіотського протоколу, Паризької кліматичної угоди, Цілей сталого розвитку ООН 2030 і багатьох інших важливих міжнародних документів. Відмова від викопного палива є дуже амбітною, і європейці будуть намагатись спрямувати такі зусилля й на сусідні країни.

Проте Green Deal — це не тільки про енергетику, а й про інші сфери. Наприклад, у сільському господарстві це органічне землекористування, постачання продуктів «з лану до столу», тобто — оминаючи великі ланцюжки, що зменшить і транспортні викиди, і продукція буде більш свіжою. Це і модернізація промисловості, і стимулювання повторної переробки відходів, і популяризація здорового способу життя: тут можна говорити про наскрізну програму дій уряду з еколого-кліматичним нахилом. Звісно, ця програма синхронізується з аналогічними міжнародними, адже клімат є неподільним між континентами.

Ілюстрація: «Екобізнес»

Чи готова Україна співпрацювати в рамках цієї програми?

О.Р.: Я виходжу з того, що Україна, а також інші країни Європейського континенту, з якими ЄС підписав угоди про асоціацію або створив зону вільної торгівлі, також є частиною Зеленого курсу ЄС, згідно із зобов’язанням таких країн щодо наближення їх національного законодавства до права ЄС у рамках функціонування зон вільної торгівлі. Також український парламент став третім у світі, хто ратифікував Паризьку кліматичну угоду. Відповідно до неї ми маємо показувати — національно визначений внесок (далі — НВВ), тобто нашу кліматичну амбіцію, скільки викидів парникових газів ми будемо скорочувати порівняно з базовим періодом, яким є 1990 рік. Зараз наше зобов’язання не перевищити 60 % від рівня 1990 року, і наступний має бути більш амбітним.

Чи не звернула Україна із цього курсу, і які кроки потрібно здійснити, щоб та трансформація, про яку усі висловлюються, не лишалася тільки на рівні декларацій?

О.Р.: Десь є прогрес, десь є проблеми. Але і попередній, і нинішній уряди, з якими я співпрацював, були активно залучені до процесу перемовин щодо формату участі України у Зеленому курсі ЄС. Протягом літа на різних перемовинах в Брюсселі і прем’єр-міністр Денис Шмигаль, і віце-прем’єрка Ольга Стефанішина обговорювали співпрацю щодо реалізації проектів в Україні в напрямку підвищення енерго- та ресурсоефективності економіки, реформи вугільного сектору та справедливої трансформації вугледобувних регіонів, розвитку відновлюваної та водневої енергетики, розбудови національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів, розвитку сталого сільського господарства, діджиталізації економіки, екологізації транспорту, співпраці у наукових та інноваційних проектах, стимулюванні трансферу технології.

Моя особиста позиція — українцям вигідна екологізація, адже це покращення стану довкілля в містах та містечках, зменшення захворюваності та можливості для створення нових «зелених» робочих місць. Клімат як у світі, так і в Україні змінюється, будуть відбуватись певні трансформації як у способі життя, так і в економічних процесах, і до цього треба бути готовими. Проте треба зважати і на обсяги тих ресурсів, які ми можемо використати для екотрансформації. Але без спільних проектів, без доступу до міжнародного фінансування Україні у рамках існуючих та нових інструментів буде дуже складно рухатися у цьому напрямку.

Чи існують наразі ризики «повернути назад» без зеленого розвитку?

О.Р.: У чиновників чи бізнесменів є два шляхи — не робити нічого, і через кілька років все одно повернутися до цієї ж проблеми, але в більших масштабах, або очолити процес трансформації, який буде розвиватися обов’язково. Наші міжнародні зобов’язання не дадуть зупинитися; окрім того, відчуваю, що досягнення певних екологічних показників можуть стати умовами взаємодії України з міжнародними фінансовими організаціями, від яких ми, на жаль, поки що залежні. Пригальмувати можна, але зупинити — вже ні, адже цей тренд уже незворотний.

Чи не стане програма Green Deal черговим інструментом для політичних маніпуляцій? І як цьому запобігти?

О.Р.: Коли перечитаєш передвиборчі програми вітчизняних політиків, то власне екологічний напрям буде зазвичай дуже розмитим, на рівні «за чисте небо і гарне довкілля». На відміну, наприклад, від програм європейських політичних партій, де на кілька сторінок конкретно розписано, що буде зроблено і рахунок яким коштом. І що найголовніше — це й буде зроблено, а не залишиться тільки на папері.

Проте громадськість саме зараз, виборами напередодні виборів до місцевих рад, може вплинути на те, щоб екологічні цілі увійшли до переліку пріоритетних для місцевих політиків. Закликаю журналістів та представників громадськості звертатись до кандидатів на місцевих виборах, які відбудуться в жовтні, із запитаннями щодо їхніх екопрограм для села, міста чи регіону. Це стимулюватиме потенційних депутатів робити бодай якісь напрацювання у цьому напрямку. Зусилля з боку влади та громадськості мають бути спільними для трансформації нашого суспільства, і тут головне питання — поєднати дії екосвідомих лідерів — і політичних, і громадських, та людей, які хочуть змін.

Програма Green Deal нерозривно пов’язана з рівнем екологічної свідомості людей. Зараз для українців серед наявних проблем екологія не є пріоритетною — поряд з бідністю, війною та корупцією. Але якщо поставити запитання інакше — які загрози ви вбачаєте у майбутньому для ваших дітей, то для більшості проблема зміни клімату та поганої екології є пріоритетною. Позитивним моментом є те, що молодь, яка інтуїтивно відчуває ці загрози, і яка вже є більш екосвідомою порівняно зі старшим поколінням.

Я оптиміст, і вважаю, що не лише Європа Україні, а й Україна може запропонувати власні унікальні рішення щодо екологізації. Одне з них — виробництво «зеленого» водню; це одна з флагманських ініціатив, яка обговорюється дуже активно, адже для ЄС у стратегії декарбонізації саме водень є пріоритетом. А Україна може виступити у майбутньому одним із його постачальників до країн Європи, що дало б змогу розвинути нову пріоритетну галузь екологічного виробництва.

 

Довідково

Поєднання відновлюваної енергії з гнучким виробництвом екологічно чистого водню є ключовою частиною декарбонізації енергетичних систем в Європі і зрештою створює світ, що повністю працює на екологічно чистій енергії. Низьковуглецевий зелений водень може використовуватися для тривалого зберігання енергії, а також як замінник викопного палива в транспортному секторі, для теплопостачання і промислових процесів.

Масштабне розгортання електролізерів дотепер не було можливо, оскільки сьогодні зелений водень в 5–10 разів дорожчий за сірий «водень», який в основному виробляється шляхом крекінгу природного газу і призводить до того, що щорічно в атмосферу викидається 830 мільйонів тонн CO2. Найбільші електролізні заводи на сьогодні здатні виробляти менше 30 МВт електролізерів на рік.

Промислово розвинені країни вже серйозно взялися за розвиток водневих технологій. Нагадаємо, що Японія і Австралія роблять перші кроки зі створення нової експортної галузі. Інноваційна технологія дозволить перетворити найбільш забруднююче паливо у світі, вугілля, на найчистіше, тобто водень, який буде постачатися до Країни, де сходить сонце, в зрідженому вигляді.

Наша країна має широкі можливості, аби стати головним постачальником водню на ринок Євросоюзу, випередивши в конкурентній боротьбі Північну Африку. Експерти з Міжнародного енергетичного агентства підрахували, що додавання лише 20 % водню у європейську газову мережу приведе до скорочення викидів CO2 на 60 млн тонн на рік (цей обсяг можна порівняти з викидами вуглекислого газу Данії за такий самий період).