"Моїми однокурсниками стали випускники Кембриджу та Йєлю": учасниця програми Еrasmus+ Юлія Гудошник

В межах інформаційної кампанії "Євроінтеграція: сила можливостей" видання The Point публікує цикл статей, присвячених історіям успіху наших співвітчизників, що змогли реалізуватися завдяки можливостям, які відкриває євроінтеграція. До вашої уваги скорочена версія публікації про успіх Юлії Гудошник, стипендіатки Erasmus+/Erasmus Mundus.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС набула чинності, і це значно полегшило налагодження співпраці в освітньому, культурному, бізнесовому та багатьох інших секторах. На європейських ринках з’являється все більше "Made in UA", а українські спеціалісти повертаються додому з дипломами провідних європейських вишів. Можливості відкритих кордонів стирають межі та відкривають новий простір для особистих, комерційних та суспільних досягнень.

Наша перша розповідь – про Юлію Гудошник, яка стала стипендіаткою Erasmus+/Erasmus Mundus – програми ЄС з обміну студентів та викладачів між університетами країн-учасниць. Це можливість навчатися, викладати або стажуватися в іншій країні терміном до двох років, та ще й отримувати за це стипендію. Щоправда, для цього потрібно пройти конкурсний відбір на основі академічних досягнень у рідному виші, досвіду роботи, волонтерської та громадянської діяльності за межами університету, а також знання іноземної мови. Юлія отримала диплом магістра з Глобальних Студій одразу в двох університетах – Лейпцига (Німеччина) та Роскільде (Данія), завдяки чому змогла не тільки вивчити нові для себе дисципліни, а й по-новому побачити процеси, що відбуваються в Україні та світі. Ми поговорили з Юлією про її досвід навчання разом із найсильнішими студентами світу, щастя по-данськи та наполегливість заради бажаних змін вдома.

Дії заради мрії

Я з дитинства мріяла стати журналістом, і ще в десятирічному віці вирішила, що обов’язково маю вчитися в кращому університеті України. На той момент я була переконана, що це має бути в столиці – на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. В результаті вступила на бюджет, переїхала зі Львова до Києва і майже одразу почала працювати: вже на першому курсі в мене була практика, а на другому курсі – робота в журналі «What’s On», єдиному англомовному в Києві на той момент. Так я поєднувала навчання теорії в університеті з практикою в міжнародному середовищі.

Ще тоді, на другому курсі, я почала розуміти, що мені буде мало досвіду в Україні, і обов’язково потрібно випробувати свої сили за кордоном. Моє мультикультурне середовище в Києві – спілкування з іноземцями, можливість вчитися у них, дивитися на інші підходи до роботи – мене дуже надихало. Я вже розуміла, як сильно можна вирости, виходячи за рамки своїх кордонів і своєї зони комфорту. Тому під час навчання на бакалавраті почала збирати портфоліо для магістратури за кордоном .

Я подавала документи на різні стипендіальні програми. Одними з найбажаніших були журналістика та медіаменеджмент, але я шукала запасні ходи, тому активно подавалась програм на десять по всій Європі, де могла знайти стипендіальні можливості. Мій четвертий курс – це час активної роботи, пошуку, заповнення документів, мотиваційних листів, складання Тесту IELTS з англійської мови, збір рекомендаційних листів тощо. І потім – довготривале очікування, бо рішення приймаються нескоро. До липня я отримала «зелене світло» на всі програми, на які хотіла.

Що потрібно, щоб вступити у виші Європи

Найскладніше мені давалося очікування. Вкладаєш дуже багато сил, і коли отримуєш листа, де в першому абзаці тобі повідомляють, наприклад: "Вітаємо, вас прийнято на навчання! Ми дуже раді бачити вас студенткою Westminster University в Лондоні!", вже хочеш стрибати і плескати в долоні. Але потім читаєш в другому абзаці: "На жаль, університет не може надати вам стипендію, тому ви маєте сплатити 10 тисяч фунтів стерлінгів…". Спочатку хвиля натхнення, а потім – розчарування. Ніби отримала те, що хотіла, проте є грошове питання, через яке не вдасться повчитися в Лондоні чи будь-якому іншому хорошому університеті іншої країни.

Але була можливість навчатися з фінансовою підтримкою у двох країнах за програмою Global Studies. Вона інтердисциплінарна, тому допомагала підтягнути знання в різних сферах і отримати практику і в політології, і в економіці, і культурології, і в соціології. Тобто, закрити всі «білі плями» за два роки.

Я відчувала, що для роботи в міжнародній журналістиці мені потрібно краще розуміти світові процеси – що відбувається, що таке глобалізація, як світ об’єднується і що нас роз’єднує – і отримати кращу базу. Але я мала добре це аргументувати, по-перше, у своєму мотиваційному листі, по-друге, показати, які дисципліни я вже слухала і чи є в мене якийсь бекграунд у міжнародних відносинах – потрібно було дуже добре пояснити, чому це раптом я з журналіста вирішила стати міжнародником.

Я розуміла, що знаходилася в конкуренції з людьми з усього світу, які теж хочуть ці стипендії, і переживала, чи дадуть мені цей шанс. Потім виявилося, що моїми однокурсниками стали випускники Кембриджу та Йєлю.

Навіть така проста, здавалося б, річ, як англійська мова, може зіграти злий жарт. Для багатьох людей результати з екзаменів IELTS і TOEFL є перепоною для вступу, тому що є певні мінімуми, і якщо ти їх не набираєш, то взагалі не можеш вступати. А на стипендію має бути не мінімум, а дуже хороший результат.

Зараз багато хто мене питає, про що написати в мотиваційному листі, щоб сподобатись, адже цих листів комісія, що приймає на навчання, отримує тисячами. І в них, звичайно, немає ані часу, ані сил, ані бажання читати їх повністю. Треба зачепити, чимось виділитися. Тому я ніколи не робила copy-paste з шаблонів google, як це часто роблять. Для кожного університету лист писала сама і робила власні акценти на тому, чому хочу саме там вчитися. Не за схемами – від себе, від душі. І я думаю, люди це відчувають і розуміють вже з перших рядків.

З повною версією публікації, що підготовлена а рамках інформаційної кампанії "Євроінтеграція: сила можливостей", яка реалізується за підтримки проекту ЄС Association4u, можна ознайомитися на сайті видання The Point.