"Коли ми починали, були три фото в Google та радянські книги": власник ферми"Эко Улитка" Дмитро Бутенко – про європейські перспективи українського равлика

Угода про асоціацію між Україною та ЄС набула чинності, і це значно полегшило налагодження співпраці в освітньому, культурному, бізнесовому та багатьох інших секторах. На європейських ринках з’являється все більше «Made in UA», а українські спеціалісти повертаються додому з дипломами провідних європейських вишів. Можливості відкритих кордонів стирають межі та відкривають новий простір для особистих, комерційних та суспільних досягнень.

Цього разу ми поспілкувалися з Дмитром Бутенком – власником ферми, де вирощують та готують равликів. Ідею досвідченому бізнесмену підказав випадок, проте її втілення в життя вимагало часу та зусиль. Адже довелося мати справу з технологіями, невідомими вітчизняному виробнику, а продукція була новою для українського споживача. Та сьогодні, поставляючи філе та ікру равликів в магазини, ресторани та на звичайні домашні кухні, команда «Эко Улитка» вже планує підкорювати європейський та світовий ринки. Дмитро поділився історією наполегливості в умовах, коли ринок випробовує на міцність криза, а незвичність бізнесу змушує оточуючих сумніватися в його майбутньому успіху.

Від продажу карток – до ферми в панському маєтку

Я займався бізнесом практично все життя. Перший досвід – три точки продажу карток поповнення мобільного в 2002-2003 році. В 2005 році вже була металобаза, з якої ми відправляли на заводи металобрухт як вторинну сировину. Паралельно я вивчав фінансову аналітику, був трейдером – торгував через інтернет на американському фондовому ринку. Після кризи 2008 року платежі від заводу стали затягуватися, мала місце велика конкуренція, та й сама справа мені була не до душі. Тому було вирішено закрити металобазу та переглянути кардинально своє життя та роботу: де б я хотів бути, що б хотів робити. Криза цьому дуже сприяла.

На фондовому ринку вдалося заробити невеликий капітал, приблизно 35 тисяч доларів. Через місяць після обвалу ринку цінних паперів (це було 7 грудня, я якраз був в роботі і спостерігав падіння) криза стала відчутною в Україні. Збираючи аналітичні дані, вивчаючи досвід, пережитий іншими країнами – і Америки 1930-х років, і післявоєнного відновлення – я зробив висновок, що найбільш перспективним в кризовій ситуації є бізнес, пов’язаний із продуктами харчування.

Один із друзів почув про мою ідею та запропонував привезти равликів із Литви. Весною я дав йому гроші, десь 350 євро, і через два тижні він привіз мені два ящики равликів.

Була можливість для початку відкрити кілька продовольчих магазинів в районі залізничного вокзалу в Києві, щоб зрозуміти, чи це мені до душі. І коли вже приступив до реалізації, то зрозумів, що конкуренція тут не менша, ніж в моїй попередній справі, і у кількох магазинів перспектив немає: аби доходи були достатніми для життя в місті, їх повинно бути 30-40.

Одного разу, коли підбирав собі товари для торгівлі, звернув увагу на равликів виробництва Калінінградської області. І тоді осяяла думка. Незадовго до цього мені запропонували придбати об’єкт у Вінницькій області – більш ніж столітній маєток польського шляхтича, який займався цеглою для облаштування залізничних вокзалів. Об’єкт був привабливим, ціна – доступною, я порадився з друзями та партнерами і став його власником. Тож я згадав, що коли зустрічався там з друзями, в яблуневому саду ми бачили таких самих равликів. Я почав ближче вивчати цих створінь і виявилося, що на моїй ділянці для них дуже хороші умови: і тінь, і вологість, і рівень кислотності землі. Врешті я зрозумів, що хочу закрити свої магазини, оскільки не бачу подальших перспектив розвитку бізнесу, та поринув у нову ідею.

З повною версією публікації, що підготовлена а рамках інформаційної кампанії "Євроінтеграція: сила можливостей", яка реалізується за підтримки проекту ЄС Association4u, можна ознайомитися на сайті видання The Point.